Life - is a journey, not a destination!

«Зелений офіс» – екологічно економимо

2009-12-14T10:42:19Z

Упроваджувати стандарти так званого «зеленого офісу» на роботі сьогодні не лише екологічно грамотно та корисно для здоров’я працівників – така новація дозволить організації заощадити чималі кошти. Йдеться не лише про збільшення кількості рослин на робочому місці – усе більше компаній світу надають перевагу енергозберігаючим технологіям, використовують теплоізоляційні матеріали та енергоефективне обладнання. У такому офісі навіть канцелярське приладдя багаторазового використання, а мийні засоби для прибирання – безпечні для людини, тобто без фосфатів та аміаку.

У екологів напоготові чимало порад, які допоможуть зменшити витрати на утримання офісу і, разом із тим, згубний вплив на довкілля. Перш за все, кажуть, треба звернути увагу на техніку. Обираючи комп’ютер, принтер, копір, сканер чи факс, перевіряйте, чи має він екологічне маркування, клас енергоефективності та якомога тривалішу гарантію. Найкраще купувати модель, що поєднує функції кількох офісних приладів, яка, до того ж, зможе працювати на переробленому папері. Крім того, потрібно використовувати екологічно чисті меблі (із природних відновлюваних матеріалів) та будівельні й ремонтні матеріали.

Втілювати принципи «зеленого офісу» можна й без фінансових витрат. Почати можна з друку на обох боках сторінки. Крім того, вмикати обладнання лише тоді, коли починаєте з ним працювати, вимикати монітор (він споживає удвічі більше енергії, ніж системний блок) або переводити у режим очікування, якщо відходите від робочого місця. А що може бути простіше за використання енергозберігаючих ламп, раціональне використання світла та води?

Не завадить до того ж восени утеплити вікна та вхідні двері, не загромаджувати опалювальні пристрої меблями. А якщо батареї пофарбувати у сірий колір, то, кажуть, збільшиться віддача ними тепла, що надходить у приміщення.

Особлива тема – сміття. Протягом дня людина залишає після себе півкілограма відходів, протягом року – близько 183. Звичайно, не всі, але частина з цих майже двох центнерів – під час роботи. Годі говорити про те, що усі разом українці щороку виробляють до 11 мільйонів кубометрів побутових відходів, що займають площу в 260 тисяч гектарів, а це приблизно стільки, скільки й держава Люксембург (!).

Тож потрібно застосовувати контейнери для роздільного збору сміття та здавати його на переробку у спеціалізовані компанії. Адже, здавши у макулатуру 1 тонну паперу, збережемо 17 дерев, кожне з яких щорічно може очистити до 137 кілограмів забрудненого повітря.

Вигод безліч, кажуть екологи, а одна з найголовніших та, що співробітники перенесуть нові екологічні звички додому та поступово змінюватимуть свій спосіб життя, намагаючись зменшити навантаження на довкілля.

«Почали з сортування сміття, на черзі – енергетичний аудит»

Києво-Могилянську академію (НаУКМА), приміром, студенти та викладачі вже давно почали перетворювати на дружню для довкілля, розказує «Голосу України» старший викладач кафедри екології Олена Маслюківська. «Почали із ініціативи студентів сортувати сміття, потім до цього долучилася й адміністрація. Пізніше були різні інформаційні кампанії, а коли виграли грант Британської ради,

відремонтували аудиторію, намагаючись робити все за стандартами «зеленого офісу». Після того, каже співрозмовниця, усі інші ремонти в академії намагаються робити, застосовуючи екологічні фарби та матеріали, звертають увагу й на екологічне маркування товару, тож потихенько увесь університет перетворюється на зелений офіс.

Міняти лампочки на енергозберігаючі у НаУКМА почали більш як три роки тому. Крім того, у туалетах встановили сенсори, які вимикають світло, якщо тривалий час ніхто не заходить. Так само позамінювали й крани. Річ у тім, каже пані Олена, що адміністрація вишу, особливо, економічний відділ, побачила суттєве скорочення витрат.

-- Нині плануємо зробити енергетичний аудит по університету, аби з’ясувати, як зменшити витрати на електроенергію. Адже економити завдяки лампочкам – це добре, але дуже дорого обходиться, приміром, опалення.

За словами еколога, та ж сама енергоефективна лампочка окупиться за 10-11 місяців, інші ж заходи (утеплення, нові вікна) – трохи довше, тож вимагають інвестицій та капіталовкладень. Однак, зазначає, це все одно буде дешевше. А чим більше в офісі техніки чи людей, тим швидше можна відчути економію.

Радить еколог і купувати побутові прилади із класом енергозбереження «А». Адже, приміром, холодильник працює 24 години на добу цілий рік, тож хоча зараз трохи переплатите, та суттєво зекономите пізніше.

«Але найважливіше – ще культура життя, яку набувають люди внаслідок слідування правил зеленого офісу. Це елементарні знання, приміром, про те, що коли не користуєтесь світлом протягом 15 хвилин, то дешевше його вимкнути. Що треба гріти у чайнику стільки води, скільки вип’єш за раз – адже це і для здоров’я краще, і менше енергії витрачається».

Подібних прикладів дуже багато, але багатьом людям в Україні, все ж, поки що складно усвідомити, що такі прості рішення настільки важливі та вигідні. На думку Олени Маслюківської, ідеї «зеленого офісу» повільніше стають популярними серед українців через те, що вартість тієї ж води, електроенергії чи газу для населення нині в країні суттєво нижча за ринкову. І поки будуть такі низькі ціни, люди не вважатимуть проблему такою актуальною, адже вона не битиме по гаманцях. «Однак, вже сьогодні ті, хто думає далі, ніж на рік-два, розуміють, що екологічно чисті речі та ощадні технології обов’язково окупляться не лише у грошовому еквіваленті, але й у якості життя».

Великобританія активно впроваджує концепцію «зеленого офісу». Високий рівень екологічної освіти та свідома поведінка людей стали стимулом та основою для поширення його принципів всією країною. Відтак, уряд постановив, що 2016 року всі зведені будівлі мають бути екологічно збалансованими, тобто практично не створювати викидів СО2 в атмосферу, та суворо відповідати стандартам економії електроенергії. Крім того, уже з квітня 2008 року у Великобританії діє «Кодекс будинків майбутнього», який передбачає введення рейтингової системи – від однієї до шести зірочок – де шість зірочок означатиме найвищий рівень екологічної збалансованості.

Планета, що змінюється

2009-12-03T11:57:40Z

Засухи, повені та зниження врожаю через глобальні зміни клімату забирають життя близько 300 тисяч людей на рік. До 2025 року ця цифра може досягти півмільйона, попереджує організація Global Humanitarian Forum, яку очолює колишній генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Якщо вірити експертам, кожен четвертий вид рослин та тварин уже сьогодні – на межі вимирання, а численним містам, розташованим поблизу морів чи океанів, та острівним державам загрожують затоплення та руйнівні шторми. У доповіді ООН стверджується, що на 90 відсотків ці зміни викликані діяльністю людини, тож на кліматичному саміті у Копенгагені (7-18 грудня) лідери країн мають обговорити реальні засоби боротьби із глобальним потеплінням.

Тим не менше, далеко не всі розділяють таку стурбованість, говорячи натомість ледь не про «всесвітню змову» природоохоронних організацій, глобальну підтасовку результатів досліджень та вигадку для контролю над світовою промисловістю. Не прагнучи довести чи спростувати конспірологічні теорії, хочемо на вже існуючих прикладах показати: природа навколо нас і справді надзвичайно стрімко, і не завжди на краще, змінюється. Ці зміни уже сьогодні видно як у далекій Австралії, так і в Україні.

Уже через 13-24 роки може зникнути сніговий покрив гірського масиву Кіліманджаро, головна вершина якого розташована на висоті 5,895 тисячі метрів над рівнем моря, та є найвищою точкою Африки. Такого висновку дійшла група американських вчених, яка з’ясувала, що "нинішні кліматичні умови призводять до танення льодовиків, яке не спостерігалося останні 11,7 тисяч років». За даними дослідження, за період з 2000 по 2007 рік найвища точка Африки позбулася 26 відсотків свого льодового покриву. Зміни стосуються не лише вершин гори – нижче по схилам нині спостерігаються дощі, яких раніше не було.

Через зміну клімату один із найбільших гірських масивів планети Тянь-Шань втратив більше 2 тисяч із 8 200 своїх льодовиків. Про це повідомив заступник директора Держагентства з охорони довкілля та лісового господарства Киргизії Айткул Бурханов. "Високогірна республіка зіткнулася із значним зменшенням запасів прісної води, що пов’язано із глобальним потеплінням. Останнім часом льодовики відступають із середньою швидкістю 8 метрів на рік». Примітно, що 80 відсотків території Киргизії зайнято горами, тож республіка вважається однією з найбагатших гідроресурсами країн Центральної Азії.

Острів сміття утворився на півночі Тихого океану у тисячах миль від суші. Океанологи з США дослідили феномен, який тягнеться від точки близько у 500 морських милях від узбережжя Каліфорнії (США) повз Гаваї і ледь не досягає Японії. Учасники експедиції виявили великі скупчення пластикових відходів, серед яких, приміром, пластикові пляшки з різноманітними істотами, що поселилися в них. Дослідники натрапили на велику сіть, у якій були пластикові відходи та різноманітні морські мікроорганізми, а пляшки, що плавали на поверхні океану, були вкриті різними морськими мешканцями та навіть великими раками. Близько п’ятої частини сміття складає те, що викидають з кораблів та нафтових платформ, інше потрапляє з суші. 2004 року «острів» важив близько 3 мільйонів тонн, за розмірами відповідаючи території Центральної Європи. Нині він продовжує розростатися, загрожуючи світовому океану екологічною катастрофою.

Через танення вічної мерзлоти на арктичному узбережжі Росії швидкість відступання берегів збільшилась у п’ять-шість разів. Через це щороку зникає близько 30 квадратних кілометри російської території, повідомив співробітник Державного гідрологічного інституту (Санкт-Петербург), доктор наук Олег Анісімов. Відтак, за його словами, процес танення мерзлоти може мати не лише економічні, але й геополітичні наслідки: «Йдеться про берегову ерозію, котра щороку забирає близько 30 кв. км. нашої території. Такий процес спостерігався завжди, але останніми десятиліттями його швидкість багаторазово зросла». Оскільки більшість населених пунктів Сибіру та Далекого Сходу розташовані на берегах морів та рік, це може мати серйозні наслідки для населення цих регіонів.

Величезний айсберг (50 на 500 метрів), який кілька років тому відколовся від шельфового льодовика Антарктиди, приплив у теплі води Австралії, і тепер створює небезпеку для судоходства у регіоні. Вчені підкреслюють, що перебування айсберга так далеко на північ від узбережжя Антарктиди є незвичним явищем, адже зазвичай глиби так далеко не запливають, танучи дорогою.

Куплю нове життя. Недорого

2009-12-02T09:43:02Z

Придбати новий паспорт, диплом, прописку, свідоцтво про шлюб чи народження в Україні можна прямо через Інтернет. Послугами ділків, як з'ясувалося, користуються не лише ті, хто має проблеми із законом, прокручує злочинні схеми чи просто хоче "підрихтувати" власну біографію, а й високопосадовці. Нещодавній скандал навколо "липового" диплома заступника глави СБУ Андрія Кислинського учергове привернув увагу до проблеми. Посадовця звільнили та порушили проти нього кримінальну справу. Пізніше глава МВС АРК Геннадій Москаль звинуватив ще двох чиновників у фальшивій освіті. Зокрема, він попросив МОН перевірити справжність дипломів депутата кримського парламенту Олександра Мельника та начальника управління економіки виконкому Сімферопольської міськради Володимира Додатка. Якщо всі звинувачення підтвердяться, то стане очевидним, що з фальшивими документами в Україні можна не лише жити, але й займати високі державні пости.

Кожен наступний диплом - зі знижкою

"Купуючи диплом про вищу освіту, Ви відкриваєте для себе безліч перспектив кар'єрного зростання. Скажіть собі: сьогодні я куплю диплом (чи атестат), а завтра переді мною відкриються нові перспективи". Такими словами закликають придбати фальшивий диплом на одному з сайтів. При цьому додають - усі бланки справжні. Їх вартість залежить не від спеціальності, а від року випуску - стати хірургом чи економістом коштує від 450 зелених за диплом старого зразка до 800 за пластиковий.

Заплативши, можна стати випускником не лише вітчизняного, але й, приміром, російського вузу (950 у.о.). За ці гроші обіцяють сам документ, витяг з оцінками та легалізацію. Однак лише деякі фірми пропонують і проведення диплому по державній електронній базі даних - кажуть, після того комар носа не підточить. Але така "послуга" не з дешевих - на одному з сайтів таке можуть організувати за 5 тисяч доларів.

За те, аби "заново народитися", доведеться викласти від 250 до 750 доларів. Фальшиве одруження коштує 750 зелених, стільки ж потягне й розлучення. А ось паспорт обійдеться дорожче - близько 1000 доларів (200 заповнення, 800 - проводка). При цьому вартість залежатиме від бажаного місця прописки: найдорожче стати жителем Одеси (250 доларів) та Києва (200), інші міста варіюються від 100 до 150 умовних одиниць. Можна отримати й паспорт іншої держави, приміром, Німеччини. Та це потягне на 14,5 тисяч зелених.

Діють на таких сайтах і так звані спеціальні пропозиції. Приміром, "у зв'язку із дефіцитом бланків для переклейки паспортів 60-65 року народження, приймаємо паспорти за ціною 200 доларів за 1 шт.". Крім того, замовивши кілька документів, на кожний наступний вам нададуть знижку.

Замовити нові документи досить просто: потрібно написати на зазначену електронну адресу листа із описом проблеми та чекати, поки вам подзвонять та обговорять деталі. Диплом - ще простіше. Дехто каже, що придбати липовий документ можна не лише в мережі: "Навіщо ходити в Інтернет? Кожен знає, що на столичному ринку "Петрівка" можна без проблем купити лівий диплом. Вони вже 10 років працюють і все чудово. Ось тут треба подумати про "дах" у погонах", -- ділиться досвідом киянин на одному з форумів.

"Потрібен український паспорт для шлюбного агентства"

Призначення фальшивих документів - найрізноманітніше. Від бажання отримати кращу роботу до проблем із законом. Приміром, росіянці Оксані, яка мешкає в Одесі терміново потрібен український паспорт, "не справжній, а хороша копія" із пропискою Одеси чи області для того, аби стати на облік у шлюбне агентство. А ось ще один житель РФ хоче зробити липовий документ "з проводкою для перетину кордону (є проблеми з обмеженням виїзду через непогашені кредити)".

Киянку Вікторію вигнали за прогули з третього курсу одного з найпрестижніших вузів країни. Аби не витрачати чималі гроші на поновлення та час на навчання, вирішила придбати готовий диплом магістра, проведений по всім базам даних. До сайтів не зверталася, каже, батьки знайшли власні "кінці". Нині Вікторія здобуває другу вищу в університеті Голландії. Скільки коштував липовий документ не зізнається, але його справжність, каже ніхто під сумнів не ставить.

За словами юристів, із фальшивими документами відкривається й широке поле для махінацій: можна отримати чужу квартиру чи спадок, взяти кредит чи просто безкоштовно користуватися громадським транспортом тощо. Та варто пам'ятати, що і такі шахрайства, і виготовлення липових документів, і саме їх використання - злочин. Згідно із Кримінальним Кодексом, останній карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років. А ось за фальшування можуть обмежити волю до трьох років.

Правоохоронці час від часу викривають підпільних фальшувальників. Зокрема, минулої весни у Києві працівники спецпідрозділу по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України викрили організоване злочинне угрупування, яке 5 років виготовляло та збувало липові документи. В одному з приватних будинків столиці вилучили близько 1 тонни устаткування, безліч підроблених дипломів більшості українських вищих навчальних закладів, посвідчення водіїв, техпаспорти на автомобілі і навіть посвідчення працівника органів внутрішніх справ України.

Однак гучні арешти, очевидно, не дуже лякають шахраїв, як і перспектива покарання за скоєне. Адже на запит у пошуковику "куплю паспорт, диплом Україна" щодня з'являється все більше посилань із спокусливими пропозиціями. Та й проблема не лише у тих, хто займається виготовленням та використанням липових документів, а, скоріше, у посадовцях, котрі "допомагають" офіційно проводити фальшивки по базі даних або просто закривають очі на такий бізнес.

паспорт України - близько 1000 доларів;

прописка - Одеса - 250, Київ - 200, решта - 100-150 доларів;

паспорт Австрії - 12500, Німеччини - 14550 тис.дол.;

диплом магістра, спеціаліста - 450-800 дол.,

для іноземців - 1200 дол.,

атестат школи - 400-800 дол.;

свідоцтво про народження - 250-750 дол.;

диплом канд. наук - 800-1200дол.;

трудова книжка - від 200 дол.;

свідоцтво про розлучення, шлюб - 450-750 дол.

Корейці звели "зелений" будинок

2009-11-30T10:24:35Z

У понеділок у Копенгагені стартує кліматичний саміт, а сьогодні у Південній Кореї презентували будинок, якому для функціонування потрібен лише один портативний генератор. Вчені заявляють, що будівництво таких "зелених" будинків не лише дозволить вирішити проблему надмірного споживання електроенергії, але й при масовому виробництві коштуватиме лише на 10 відсотків дорожче за звичайні.

Скеледром - для мавпочок

2009-11-19T14:19:35Z

Нарешті дійшли руки написати про те, як вперше ходили на скеледром. Аби довго не пояснювати, що це таке, ось фото

Керівник віддіду святкувала там день народження малої і так з чоловіком захопилися, що й самі полазили. Ось і я підбила компанію на підкорення висот.

На перший погляд лазіння видається елементарною штукою. Після першої спроби - просто нереальною. Скажу чесно: абсолютно без проблем подолали дитячу стінку (зелененька зліва), плюс - кілька трооооошечки нахилених, всі інші залишилися незайманими. Найбільший кайф залізти під саму стелю і стрибнути вниз на м'якенькі мати. Цікаво, що малеча лазить дуже спритно і важчими маршрутами, дивлячись на них. почуваєшся повним незграбою:) Ще більшим незграбою почуваєшся, коли бачиш, як лазить інструктор, худорлявий хлопець, який лазив по неймовірним трасам, наче мавпочка. Щелепа просто відвисала. Просто не могла не викласти це фото з сайту скеледрома Джива (ги)

Година на скеледромі - забагато для першого разу, достатньо і 30 хвилин. Коштує це задоволення, як похід у кіно. Два мінуси - запах при вході (до нього звикаєш уже за п'ять хвилин) та неймовірна крепатура вже увечері після лазіння (тому краще йти у суботу, аби у понеділок хоч трохи нагадувати людину). Ну й, звичайно, дівчатам обов'язково під корінь обрізати нігті та зняти лак:)

З новим роком!:)

2009-11-18T14:08:55Z

Учора несподівано настав Новий рік: мені подарували малятко - новенький PocketBook 360

Інакше, як малятко, називати цю книжку не можу. Мало того, що ця іграшка маленька (вміщується у руці) і легенька (186 грамів), вона ще й красивого кольору слонової кістки і з візеруночком на кришці - нагадує якусь дівчачу штучку. Тільки почала в ній розбиратися, але вже бачу, що читати зручно, користуватися легко. Отакоє. Все-таки, я люблю новий рік:)

p.s. оглядачі пишуть, що у комплекті має йти й капшучок, але у мене в коробці його не було:(( притирили чи так і треба?

По світу – на велосипеді

2009-10-28T11:36:36Z

У 21 рік японець Кейчі Івасакі, родом з містечка Маєбаші (у 100 кілометрах від Токіо), уперше побував закордоном – у Австралії. Подорож так вразила хлопця, що через сім років магістр з хімії взяв свій улюблений велосипед, 160 єн (близько 2 доларів) та, покинувши роботу у невеликій батьківській компанії, вирушив у мандрівку. З тих пір минуло вже вісім років, але він все ще не збирається зупинятися.

Нині Кейчі Івасакі перебуває у Швейцарії, де збирається піднятися на найвищу гору Європи Монблан. На запитання, чому взагалі зважився на таку складну подорож, відповідає просто: «Якось подумав, що час летить, а я ще не зробив нічого, про що мріяв. Лише працював. Тож одного дня просто зібрався і поїхав».

Велосипед обрав тому, що хотілося побачити місця, які обов’язково пропустиш, подорожуючи літаком, поїздом чи автобусом: «від Японії до Англії, приміром, 14 годин льоту, але скільки всього цікавого ти пропускаєш за цей короткий час», -- говорить Кейчі. Не захотів він обтяжувати себе й грошима – ані кредитки, ані чеків у нього і досі з собою немає. На життя ж заробляє тим, що показує на вулицях міст магічні трюки.

На початку подорожі Кейчі Івасакі близько року їздив Японією, а 2002 року придбав квиток у один кінець до Південної Кореї. Уже в травні 2005 року він став першим японцем, котрий піднявся на найвищу гору світу Еверест від рівня моря, не використовуючи транспорту. Крім того, він проплив на човні 1300 кілометрів річкою Ганг до моря. Ця подорож тривала 35 днів. За більш як 45 тисяч кілометрів, котрі екстримал уже здолав, довелося змінити чотири велосипеди. Два вкрали, ще два зламалися під час подорожі, тож нині Кейчі їздить уже на п’ятому.

Протягом останніх восьми років японець побував у 38 країнах: від Камбоджі та В’єтнаму до Австрії та Бельгії. Його грабували пірати та арештовували в Індії, він ледь не вмер після нападу скаженої собаки у Тибеті та ледь не одружився у Непалі.

Збирається Кейчі відвідати й Україну та Росію, можливо, уже наступної весни. У подальших планах – подорож до Африки, Південної Америки та, через Північну Америку, назад до Японії. Він упевнений, що цей маршрут здолає десь за п’ять років. А, повернувшись на батьківщину, напише книжку. Кейчі Івасакі каже, що має чим поділитися з читачами.

Качки і лебеді – на пішохідних доріжках і «танцюючий» слон

2009-10-26T10:59:07Z

Мешканців Київського зоопарку погрожують отруїти, тож довелося підсилити охорону закладу, йдеться у нещодавній заяві гендиректора звіринцю Світлани Берзіної. Крім того, керівник зоопарку відкинула нещодавні звинувачення зоозахисників у недбалому ставленні до харчування та місць проживання тварин, і стверджує, що нині всі звірі – у теплі та із найкращими кормами.

Майже при вході впадає у вічі обміліле та брудно-зелене озерце із рожевими фламінго та качками – після нього пташине пір’я набуває зеленуватого відтінку. Здивувала ще одна водойма у кінці парку: по периметру там розташовано містки зі стільцями для риболовлі. А неподалік – качки та лебеді гуляють просто пішохідними доріжками, плутаючись під ногами у відвідувачів (на знімку). Кому гірше від такого близького сусідства – абсолютно очевидно.

У колись помпезно відкритому «Ведмежому континені» нині -- лише один клишоногий. А поруч – завмерле будівництво нової експозиції «Тропічні ведмеді» (його мали закінчити 2009 року та урочисто відкрити до 100-річчя зоопарку 17 жовтня). На невизначений термін зупинилися й роботи у недобудованому мавпятнику. Натомість – теплолюбні примати й досі стрибають у старих клітках на вулиці, сидять на металевих конструкціях.

Прямуючи до улюбленця зоопарку, слона Боя, натрапляємо на вольєр із носорогом. Працівники зоопарку якраз підгодовують його з рук хлібом і яблучками. «А не вкусить? – питаю, - Та він же травоїдний, не кусається. Хіба що руку прищемити випадково може».

Одразу за носорогом – слон. За словами головного ветлікаря звіринцю, Боя посадили на вітамінну дієту, мовляв, був дуже гладким. Зоозахисники ж та противники нинішнього керівництва закладу заперечують – тварині удвічі скоротили раціон, чим довели до критичного стану. Бой і справді дуже схуд, боки повпадали: стоїть на одному місці й переступає з ноги на ногу. «Напевне, танцює», -- робить висновок хлопчик-юннат. Танцює слон від щастя чи тупцює від голоду, може з’ясувати лише перевірка відповідних інстанцій.

Про тісні (на відміну від будівлі адміністрації закладу) клітки для птахів та вольєри для четвірки молодих грайливих левів і леопарда годі й говорити – це спадок з попередніх часів. Тим часом місця, де можна було б розмістити нові просторі приміщення для мешканців зоопарку – чимало. Одне з них – занедбана частина парку. Тут не гуляють відвідувачі, та даремно: місце тихе (оточене пагорбами) та й повітря свіжіше.

Справжній раціон мешканців зоопарку обіцяє за першої потреби показати журналістам керівництво звіринцю. Однак чи не будуть це «потьомкінські села»? Адже, приміром, проходячи повз вольєр із лисицями, у їхній мисці побачили лише яблука та виноград, а у годівницях копитних – сіно.

Заради справедливості варто зазначити, що, на перший погляд, за кілька останніх років мало що змінилося у столичному зоопарку. Тож чи справедливо звинувачувати саме нинішнє керівництво звіринцю у жахливому ставленні до тварин. З іншого боку, зоозахисники стверджують: не варто вірити «картинці», адже справжню ситуацію відвідувачам не показують. З кожним разом заяви та звинувачення з обох боків стають щораз гучнішими. Залишається сподіватися, що тварини від цього конфлікту не постраждають.

ДО РЕЧІ

«Голосу України» вдалося взяти коментар у Європейській асоціації зоопарків та акваріумів (ЄАЗА), з якої столичний звіринець виключили 2007. «За правилами, Київський зоопарк має чекати п’ять повних років перед тим, як подавати документи для поновлення членства (тобто, до 2012 року)», повідомив Йоган О’Саліван, менеджер з комунікацій та членства ЄАЗА. Стає очевидним, що нещодавні заяви керівництва закладу та міських чиновників про те, що «питання про дострокове повернення зоопарку членства в ЄАЗА буде вирішено вже незабаром, адже європейські фахівці високо оцінили позитивні зміни» (УНІАН), не відповідають дійсності.

Слон – на голодному пайку, ведмеді – у тісному вольєрі

2009-10-21T07:46:14Z

Грандіозно відзначили сторіччя столичного зоопарку: конкурси, розваги, двометровий торт для гостей та…бійка. «Кілька співробітників вирішили провести акцію протесту проти нинішнього керівника зоопарку Світлани Берзіної. Однак їм не вдалося втілити задумане – протестуючих побили», -- говорить Кирило Трантін, заступник генерального директора столичного звіринцю. Він стверджує: Київський зоопарк перетворився на в’язницю для тварин, де звірів утримують у жахливих умовах. Його підтримують міжнародні й вітчизняні зоозахисники, котрих обурює те, що за лаштунками.

Приміром, троє рідкісних білогрудих ведмедів живуть у тісних клітках. «5 років тваринам будують новий вольєр. Вони себе погано почувають, їм сумно, їм нецікаво. Вони просто виживають. Як у в’язниці", -- говорить під час прес-конференції Кирило Трантін.

Не краще живеться й візитівці зоопарку – слону Бою. За словами пана Трантіна, життю велетня загрожує небезпека: йому удвічі скоротили раціон, начебто, посадили на дієту за рекомендацією фахівців. «Однак ніякі фахівці ту дієту не розробляли – йому дають саме лише сіно. Відтак, Бой за кілька місяців схуд майже на тонну і випрошує їжу у відвідувачів», -- говорить співрозмовник:

- Провали на спині бачите? От у нього пішли провали. Той, хто любить нашого слона, -- одразу побачить. – із жалем говорить він, показуючи на останні знімки тварини, -- Товстенький симпатичний слон, який у нас був у травні. І що ми маємо до зими.

Працівник зоопарку сумнівається, що всі мешканці зоопарку нормально переживуть зиму. Приміром, самець горили (на знімку) – стадна тварина, але тут живе сам. До того ж – «у холодному голому вольєрі. У в’язниці хоч ковдру видають». Немає, каже, де зимувати й новонародженій зебрі.
Не лише тваринам, а й працівникам зоопарку не солодко: їм не видали ані зимової форми, ані взуття. «За два останні роки зі столичного звіринцю пішло 57 фахівців, із структури закладу виключили науковий підрозділ, немає тут сьогодні й зоолога. Ще одна новація господарювання у зоопарку – на одному з озер із пташника забрано всіх птахів та побудовано по периметру містки для ловлі риби».

Зоопарк залишиться не лише без звірів, а й без працівників

Жахаються стану зоопарку й іноземці. Найбільше їх дивує спроба керівництва установи довести власну участь у Європейській асоціації зоопарків та акваріумів (ЄАЗА), з якої київський звіринець 2007 року виключили за невідповідність стандартам та ряд порушень, котрі мали незворотні наслідки.

- Керівництво зоопарку перекручує факти, інформуючи на своєму веб-сайті, що наближається до необхідних стандартів вступу до ЄАЗА. Насправді київський звіринець не має права до 2012 року навіть претендувати на участь у асоціації. Більше того, два тижні тому я отримав листа від ЄАЗА. У ньому зазначалося, що зоопарк не відповідає європейським стандартам утримання та піклування за тваринами, -- говорить Джон Руейн, президент організації із захисту тварин Великої Британії.

З'ясувати, що насправді відбувається у звіринці, зоозахисники просять Генеральну прокуратуру. Їх підтримали представники трьох депутатських фракції Верховної Ради України, направивши до ГПУ запит про перевірку інформації про порушення прав тварин та умов їх утримання у Київському зоопарку. Експертів особливо цікавить куди йдуть кошти на утримання тварин. І додають: якщо не втрутитися в ситуацію, незабаром зоопарк залишиться не лише без звірів, а й без працівників.
Цікаво, що у минулому році чиновники КМДА вирішили взяти під свою опіку тварин зоопарку. Міський голова Леонід Чернівецький, зокрема, взявся опікуватися слоном – найдорожчою з тварин. "У нас гине зоопарк, а тварини доживають», -- так підсумував результати їхнього піклування Кирило Трантін.

Політика чи піклування про тварин?

Інформацію, зокрема, про проблеми із харчуванням слона під час святкування 100-річчя зоопарку заперечує головний ветеринарний лікар закладу Андрій Марунчич: «Слон нормовано отримує кормові мюслі – суміш вівсі, кукурудзи, вітамінів. Крім того це овочі: банани, буряк, яблука, морква. Слон зараз у дуже гарній кондиції». Однак, як розказав пан Трантін, це їстівне багатство у звіринець привезли, «аби показати журналістам та відвідувачам, що все добре. Та за реакцією тварин було видно, що таких смаколиків вони вже давно не бачили».

Те, що столичний звіринець не відповідає європейським стандартам, підтверджує й еколог Володимир Борейко. «Однак не можу сказати, що тварин нині утримують гірше, ніж, приміром, два роки тому. Так, зоопарк у жахливому стані, однак за один день нічого й не зміниш». На думку еколога, хоча б певні зрушення у позитивний бік – уже перемога. Зокрема, згадує про запровадження санітарного дня для тварин та закриття атракціонів. Та швидко «вилікувати» ситуацію у закладі неможливо.

На думку заступниці голови КМДА Ірени Кільчицької, заяви проти керівництва зоопарку, "це провокаційні дії, це порушення чиїхось інтересів, чи прибрала повністю всю торгівлю із зоопарку, шумні атракціони... Звісно, ми наступили на інтереси багатьох бізнес-структур", передає 5 канал. З’ясувати, що стоїть за останніми подіями, політика чи піклування про тварин, «Голос України» намагався у прес-секретаря закладу Ірини Головіної. Однак її телефон, на жаль, не відповідав.

Заява Світлани Берзіної

Тварини у Київському зоопарку перебувають у теплі та харчуються кормами найвищої якості, йдеться у заяві генерального директора звіринцю Світлани Берзіної, розміщеній на сайті звіринцю. Тих же, хто звинувачує її у доведенні закладу до жалюгідного стану, називає «причетними до реалізації корупційних схем в роботі підприємства», зокрема, «з незаконного розміщення торговельних точок у зоопарку».

Заперечила Світлана Берзіна й інформацію про побиття своїми прихильниками двох працівників закладу: «Всупереч запевненням Сергія Григор'єва і Ігора Марійчука, бійку в приміщенні «Жирафника» спровокували саме вони». Крім того, гендиректор столичного звіринцю поінформувала про те, що невідомі погрожували отруїти тварин у звіринці, тож довелося подати «заяву в міліцію і прокуратуру, і підсилити охорону зоопарку силами державної служби охорони».

Після прочитання відпустити

2009-10-08T08:53:39Z

Прочитав книжку – дай почитати іншому. Таку ідею сповідують прихильники досить нового в Україні руху затятих бібліофілів «буккросинг» (від англ. «книгообіг»). Його учасники не ставлять цікаву книжку вдома на полицю, а залишають у публічному місці, де її може підхопити будь-який читач. Той, у свою чергу, теж має її «відпустити».

Ідея буккросингу з’явилася в американського Інтернет-технолога Рона Хорнбекера. На сайті phototag.org, він прочитав про систему циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити це з книгами. У березні 2001 року він залишив 20 примірників у холі готелю. А за півроку на сайті Хорнбекера було зареєстровано вже 300 активістів, які „відпускали” свої книги у подорож. З тих пір рух активно розвивався й дійшов до нашої країни.
Правила буккросингу прості: якщо ви вирішили поділитися з іншими цікавим виданням – залишіть його на спеціальній поличці у магазині, книгозбірні чи у кав'ярні. Натомість візьміть томик, який зацікавить саме вас.
Важливо записати на форзаці або спеціальній наклейці своє ім’я та електронну адресу, аби буккросери-мисливці могли знайти, прочитати, обговорити та, зафіксувавши у книзі та на сайті історію пересування примірника, знову „відпустити” його. Можна залишити книжку навіть просто посеред вулиці – на лавці або біля якогось пам’ятника. Головне – повідомити про її місцезнаходження на спеціальних сайтах та форумах в Інтернеті. Крім того, можна відслідкувати історію „подорожі” своєї книги на сайті www.bookcrossing.com.
Основне правило буккросингу – «відпускати» лише цікаві книжки. Адже обмін нецікавою літературою швидко припиниться, а за особливо цінними екземплярами деякі бібліофіли полюють як справжні мисливці.
Цієї весни у одній із книгарень Києва відкрилася полиця з іноземними книжками: представники посольств різних держав в Україні, інших іноземних представництв (представництва Ради Європи в Україні, Британської Ради, Ґете-інституту, Польського інституту, Французького культурного центру, Українсько-японського культурного центру та інших), а також письменники, перекладачі, науковці залишили для українських буккросерів літературу мовою своєї країни.

Цікава гра для міських книголюбів

В Україні перші акції обміну літературою почалися ще 2005 року. «Кілька років тому подумав, що у Києві замало цікавих соціальних ігор. Одразу згадав про буккросинг, -- розказує «Голосу України» Артем Зелений, один із засновників руху в нашій країні. – Почав активно «просувати» буккросинг, залучати людей. Сам уперше «відпустив» сто книжок, а потім пішло-поїхало». У багатьох книгарнях, магазинах, бібліотеках, кафе – полички для буккросерів сьогодні можна зустріти у найнезвичніших місцях. Крім того, нині учасники руху спілкуються на кількох Інтернет-форумах, присвячених цій темі.

Найактивніше обмінюється літературою київська, львівська та донецька молодь (20-35 років), студенти або представники творчих професій. Вони живуть у містах-мільйонниках, працюють в офісі, мають переважно гуманітарну освіту та творчу професію. За словами Артема Зеленого, український буккросер щороку відпускає близько п’яти книжок:
- Найцікавіше, що це переважно нові, лише раз прочитані книжки, свіжа література. Раритети на буккросерських поличках годі шукати.
«Це була цікава і незвичайна ідея, а я страшенно люблю такі таємничі забави. Це схоже на різновид листування думками, -- розказує киянка Лана, -- Але, зізнаюся, я зрадила ідею буккросингу і першою віддала книжку, яка не те, щоб мені сподобалася, а ту, яку було не шкода - першу книжку Артема Чеха. Нині, коли я дивлюся на полички буккросингу, то вже бачу справді цікаві книжки, а раніше набір був стандартний: старі підручники, релігійна література, збірки поезій».
На думку Артема Зеленого українські буккросери відрізняються від закордонних: «Українцям важко віддавати невідомо кому свою книжку. Це пов’язано з ментальністю. Нам все життя пояснювали, що до книжки потрібно бережливо ставитися, мити руки перед тим, як сісти за читання, не загинати сторінки. Крім того, раніше аби дістати цікаву літературу потрібно було здавати кілограми макулатури – це була надзвичайна цінність». Однак сьогодні все більше людей починають розуміти, що класну книжку має прочитати якнайбільше людей.
Тож і розмаїття літератури, яку можна знайти на буккросерських поличках, подекуди вражає: тут можна знайти й українську та світову класику, і останні книжкові новинки. Приміром, нещодавно Артур Зелений «відпустив» «Рецидивіста» Курта Воннегута, «Гоа-синдром» Олександра Сухочева та «Прежде чем начать свій бизнес» Роберта Кійосакі, а Лана -- котячі оповідки Марселя Еме і "Любов живе три роки" Фредеріка Бегбедера.
Хоча рух буккросерів і виглядає на перший погляд дещо хаотичним, та насправді він досить добре організований. «Звичайно, хтось може залишити взяту з полиці книжку вдома, однак завдяки багатьом людям, котрі захоплюються цією ідеєю, обмін постійно триває, -- говорить Артем Зелений, -- а всі «відпущені» книжки належать до «світової бібліотеки».
Анна БОЙКО.

Іван Малкович, поет, директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА":
Якщо люди читають книжки і організовують рух, що урізноманітнює і збагачує читання, то до цього можна ставитися лише позитивно. Чи б'є такий рух по видавцях? Головне, щоб по читачах не бив. У видавців свої інтереси, та все одно, хто може собі дозволити, книжку обов'язково купить. А хто може так прочитати, то й такий варіант можна лише вітати.

ЦИФРА

Останніми роками буккросинг став дуже популярним у світі і переріс у справжній інтелектуальний вид спорту, а його визначення навіть з’явилося в останньому виданні оксфордського словника. За даними офіційного сайту буккросерів www.bookcrossing.com, сьогодні у світі налічується вже 617 тисяч офіційно зареєстрованих учасників та майже 4,5 мільйони „вільних” книжок. До кола буккросерів щоденно долучається щонайменше 300 людей. Тож за кілька років їх кількість сягне 1,000,000 людей.
Найбільше „невпійманих книг” циркулює Сполученими Штатами Америки – 13 380. Втім, за кількістю активних учасників руху лідирує таки Європа. Найбільша кількість буккросерів (30 %) живе в Італії. За сприяння третього каналу державного радіомовлення Італії Радіо Тре, ідея обміну книгами стала настільки популярною, що міська влада Флоренції навіть подарувала буккросерам 4 тисячі книг. Із Італії у 2003 році новинка потрапила до Франції, де підтримується кількома видавництвами, які постійно „відпускають” частину тиражу своїх видань у вільну подорож. Видавці заявляють, що це не шкодить книготоргівлі, а навпаки – стимулює читацький інтерес до нових книг.

ЦІКАВО
Незважаючи на молодість руху, буккросинг уже має кілька різновидів. Один з них – букрей (від англ. «книжковий промінь») – література пересилається поштою від одного учасника до іншого. Організацію бере на себе перший власник книжки: він заводить окрему тему на форумі, де бажаючі почитати зазначають свою поштову адресу. Так книга подорожує по всьому світові.
Букрінг (від англ. «книжкове коло») працює за такою само схемою, однак передбачається, що книга, пройшовши кількох читачів, таки повертається до власника.

Кольорові ліки від осінньої нудьги

2009-10-02T09:34:02Z

Погіршення настрою та самопочуття, сум без причини, відсутність бажання щось робити чи взагалі вставати з ліжка - початок холодів та дощів після сонячного літа викликає у багатьох людей відчуття так званої осінньої депресії. Хто піддається осінній нудьзі, як із нею боротися та як не впасти у сплячку...

Кольоропсихолог, художник Тетяна Чеброва радить від нудьги рятуватися арт-терапією:

- Спробуйте «впасти в дитинство» та проведіть трохи часу з кольоровими олівцями, фломастерами, фарбами. Для цього не обов’язково вміти малювати - достатньо просто щось «малякати» - як маленькі діти - інтуїтивно обираючи колір, до якого потягнеться рука. Жінкам простіше - вони можуть в’язати, вишивати, перенизувати яскраве намисто. Недарма наші пращури пізньої осені збиралися на вечорниці. Дівчата не лише співали-танцювали, але й вишивали, приміром, використовуючи яскраво-червоний та зелений.

Тетяна Чеброва каже, що краще говорити не про осінню депресію, а про депресію «сірої пори року» - час, коли не вистачає кольору та світла. До речі, на її думку, сама природа підказує, які кольори нам необхідні, аби не відчувати спаду енергії. «Осінні дерева - це відтінки жовтого, жовтогарячого та червоного. Вони діють, як чашка міцної кави чи енергетичного напою не лише на наш настрій, але й на фізіологію. Адже дослідження доводять, що людина здатна сприймати колір навіть шкірою».

За словами експерта, червоний змушує серце битися частіше та підвищує тиск, жовтий - допомагає інтелектуальній роботі, жовтогарячий - колір творчості і радості. Тож оточуючи себе такими кольорами, маємо відповідний ефект. Та зловживати ними теж не варто. Крім того, у «сіру пору року» краще не захоплюватися так званими холодними кольорами: блакитним, синім та фіолетовим. Адже надлишок синього викликає відчуття ізоляції, блакитного - посилює самотність, особливо небезпечне «передозування» фіолетовим, що може викликати депресію, навіть коли на вулиці світить сонце.

Не всі люди страждають на депресію, пояснює лікар-дієтолог Світлана Фус. Загалом це поняття пов’язане із тим, що зменшується кількість сонячних днів, закінчуються свіжі овочі-фрукти, починаються авітамінози тощо. Найгостріше осінню депресію відчувають наприкінці листопада, однак дехто скаржиться на погане самопочуття ледь не з перших днів осені.
Аби краще пережити цей період, Світлана Фус радить збалансовано харчуватися:

- Із приходом осені не варто переходити на картоплю та ковбасу. Потрібно їсти яскраві фрукти та овочі (цитрусові, банани, авокадо, капуста, ківі, брокколі) - ті, що ще містять корисні речовини. При цьому добова норма овочів – 500-600 грамів, фруктів – 300. Депресію викликає дефіцит цинку, тож необхідно вживати більше яловичої печінки, зелені, каш, горіхів тощо.

Лікар-дієтолог радить збагачувати щоденний раціон вітамінами і мінеральними елементами та зменшувати кількість жирних продуктів. «Олія, чіпси, сухарики викликають зсуви окислювальних процесів, тож організм починає хворіти. Та й солодке тістечко чи тортик із гарячим чаєм хоча й зігрівають у непогоду, однак організму від них сама шкода».

Крім того, якщо рівень радості у крові занизький, можна побалувати себе чорним шоколадом, влаштувати шопотерапію, прогулятися парком чи…закохатися.

Життя без телевізора

2009-09-23T08:12:08Z

За даними Держкомстату за 2008 рік, середня українська сім’я не має дітей (таких 62 відсотки), але має один чи більше (!) телевізор. Більше того, соцопитування, здійснене громадською організацією «Українське демократичне коло» цього року, показує, що не дивляться інформаційні телепрограми лише 3% наших співвітчизників, а от газет узагалі не читають 29 процентів українців.

Телевізор часто замінює нам не лише читання. «Ящик» з’їдає час для спілкування в сім’ї, є нянькою для дітей, призводить до пасивного проведення вільного часу, врешті-решт, його вмикають як просто як фон під час щоденних справ, - б’ють на сполох психологи. З іншого боку, для багатьох українців телебачення – це зв’язок із сьогоденням, спосіб відпочинку. Тож дивитися чи не дивитися телевізор, чи є серед нас телемани та хто з українців вже багато років не тримав у руках пульта, вирішив дізнатися «Голос України».

Телемани бувають різними: одні дивляться серіали чи програми про подорожі, інші – кримінальні хроніки чи ток-шоу. У деяких людей телевізор працює чи не цілодобово, навіть просто «аби щось говорило».

- Кожна здорова, нормальна, успішно соціалізована людина постійно балансує на межі тієї чи іншої залежності. Щоправда, у більшості випадків її називають захопленням. Тому перш за все потрібно відрізняти залежність від способу проведення вільного часу. Перед телевізором людина може і просто відпочивати після роботи. Інша справа – коли заповнює цим заняттям усе дозвілля, чи, як варіант, тікає від реальності, заміщує активні дії пасивними – «відключається перед екраном», -- говорить Людмила Сердюк, директор Інституту соціальних технологій університету Україна.

На жаль, важко визначити, коли саме ситуація виходить з-під контролю. Щоб зрозуміти, наскільки ви залежите від блакитного екрану, спробуйте на деякий час взагалі відмовитись від його перегляду. Якщо зрозумієте, що не в змозі прожити день без «теледози», треба визнати, що вам потрібна допомога, кажуть психологи. І це не перебільшення, адже ще років десять тому вигадкою б назвали повідомлення про залежність від комп’ютера (а вже сьогодні у США таких людей лікують у спецзакладах) чи визнання лудоманів (любителів азартних ігор) хворими, на рівні з алкоголіками чи наркоманами.

За словами психологів, найгірше, коли людина постійно перемикає з одного каналу на інший (так званий, «запінг», -- Авт.). Такі люди зазвичай навіть не можуть згадати, що дивилися цілий день, адже всі образи та звуки зливаються в один. Тим не менше, почавши переключати канали, вони, як зачаровані, просто не можуть зупинитися.

Якщо ж ви можете обходитися без ящика, але все-одно сумуєте за ним, спробуйте згадати, які речі приносять вам задоволення, старі хобі, приділяйте більше часу спілкуванню з родичами та друзями, займіться спортом чи хоча б просто прогуляйтесь на свіжому повітрі. «А от лікувати чи не лікувати, звичайно, кожен вирішує сам. Та коли відчуваєш, що відміряєш день від включення до виключення «ящика», це свідчить про те, що життєвий сценарій «зазнає лиха» -- потрібно викликати допомогу!», -- говорить Людмила Сердюк.

Не лише психологи, але й лікарі радять не передозовувати час перед екраном. Це викликає гіподинамію (недостатність руху), що провокує серцево-судинні хвороби та ожиріння. Крім того – недосипання, неврози, розлади сну, депресії. А звідси – усі проблеми зі здоров’ям. Тож медики рекомендують перегляд телепрограм замінити на прогулянку на свіжому повітрі.

Та навіть найбільші противники телебачення погоджуються, що повністю від нього відмовитись дуже важко. Тому і тим, хто, ще ледве відкривши зранку очі шукає рукою пульт, і тим, хто полюбляє снідати під ранкові новини, бувалі телемани дають кілька цінних порад. Зокрема, вибрати, які саме передачі та фільми ви любите дивитися та відмічати їх у програмі, і вмикати «ящик» лише тоді, коли вони починаються, а одразу по закінченні вимикати. Ну і під час реклами відволікатися від екрану та займатися своїми справами. Крім того, і психологи, й лікарі не втомлюються нагадувати: не лише для дітей, але й для дорослих добову теленорму у не більше 2 години ніхто не відміняв.
«Востаннє ящик був у моїй домівці десь 20 років тому»

Абсолютно комфортно без телевізора живе киянка Алла: «Востаннє ящик був у моїй домівці десь 20 років тому. Просто у дитинстві батьки не дозволяли його дивитися більше півгодини на добу, тож просто, мабуть, не встигла змалечку звикнути до нього. Розважалася завжди музикою, шиттям, танцями, іграми з однолітками. Своїм дітям сьогодні купую диски з хорошими мультфільмами, й показую їх на комп’ютері. Так робить і більшість моїх знайомих. Помітила, що ті, хто працюють з інформацією, людьми чи на відповідальній роботі, майже не дивляться телевізор. А от ті, хто працює руками – навпаки любить увечері відпочити перед екраном».

Не мають «ящика» й деякі відомі українці. Зокрема, у численних інтерв’ю Ольга Богомолець розказувала, що вся її сім’я вже більше 19 років живе без телевізора: «Особисто я називаю телевізор короткою абревіатурою – ПДН, яку розшифровую і розтлумачую своїм дітям як «прилад для дебілізації нації». У музиканта Олега Скрипки трохи менший «стаж» -- він не дивився телевізор вже більше п’яти років, і, каже, причин це робити у нього не з’являється.

А як у них?

За кордоном, як з’ясувалося, проблема актуалізувалася ще років десять тому – тоді у різних країнах Європи та США люди почали об’єднувалися у різноманітні мережі, організації та пропагувати життя, вільне від блакитного екрану. Зокрема, у США 1996 року була створена організація Вайт Дот (Біла пляма – за аналогією із білою плямою, що з’являлася на старих телевізорах після вимкнення – Авт.), члени котрою закликають людей вимикати телевізори. «Голос України» запитав у її засновниці, Джин Лотус про життя без блакитного екрану та чим зайнятися у вільний від «ящика» час.

Ви заснували організацію Вайт Дот більше10років тому.Що спонукало вас зробити це?

Першою причиною були п’ятеро моїх дітей. Коли ми одружувались, у нас з чоловіком не було телевізора – ми любили читати. Але коли з’явилася перша дитина майже 15 років тому, багато людей говорили, що нам знадобиться телевізор, «для дитини». Крім того, вони казали, що «ми ніколи не знайдемо няньки без телевізора». А ми, натомість, хотіли довести їхню неправоту.
Крім того, у середині 90-их ринок відеокасет для дітей неймовірно зріс, тож чимало батьків їх застосовували щодня, таким чином «підсадили» на них дітей. Я не хотіла навіть пробувати.

Скільки людей сьогодні у вашій організації?

У 90-ті до лав Вайт Дот приєдналося більше 4 тисяч американців, сьогодні їх навіть важко порахувати. Крім того, у нас є тисячі іноземних членів. Членство вільне – будь-хто може долучитися до наших ініціатив. Серед останніх – архів спогадів людей, які провели дитинство у до телевізійну епоху, Тиждень вимкненого телевізора тощо.

Кожного року, з 22 до 28 квітня проводиться Тиждень вимкненого телевізора, який відзначають тисячі шкіл по всьому світу. Діти погоджуються не вмикати ТБ протягом семи днів, тож можна сказати, що в акції бере участь уся родина. Натомість школи пропонують призи чи альтернативні заходи: наприклад, вечір ігор чи квиток на ковзанку. За словами вчителів, під час цього тижня учні виглядають свіжими та оновленими. Дорослі ж використовують акцію для того, аби згадати про свої хобі, почитати чи просто виспатися. За словами організаторів акції, відмова від телевізор хоча б на тиждень дозволяє усвідомити, як багато ми через нього втрачаємо.

ТБ шкідливе для дітей, та чи можна зовсім позбавити їх від нього у сучасному світі?

Батьки чомусь вірять, що діти у безпеці, коли садять їх перед екраном на кілька годин. Насправді ж цим дітям не вистачає активності реального життя: бігу, ігор, малювання тощо. Вони змалечку вчаться дивитися, як інші люди щось роблять, замість того, щоб робити щось самим. Вони вірять, що інші люди красивіші та більш талановиті за них. Крім того, діти вчаться читати емоції на обличчях акторів замість реальних людей.

Маленькі діти від 2 до 4 років люблять повторювати певні дії знову і знову. Ця енергія та прагнення приглушується переглядом телепрограм, і вони не хочуть практикувати та повторювати певні дії та закріплювати їх, тож не мають потім певних досить стандартних знань та навичок. Крім того, батьки виховували дітей тисячі років без телевізора, тож зможуть і сьогодні.

Сьогодні людині просто необхідний доступ до свіжої інформації. І якщо не телевізор, то лише Інтернет може його надати. Чи настільки ж він, на вашу думку, шкідливий?

Мої діти мають комп’ютер, і його використання важко контролювати. Приміром, син-старшокласник чимало часу проводить, шукаючи цікаву і потрібну інформацію, а дочки часто дивляться мультики он-лайн. Тим не менше, цим вони займаються після того, як зроблені домашні завдання та їхня робота по дому. Ми з чоловіком теж любимо «висіти» в Інтернеті, а малі нас наслідують. Тож, очевидно, й до комп’ютерів, як і до телевізорів, треба ставитися обережно.

Анна БОЙКО.

Одягни планету в зелене!

2009-09-22T08:02:17Z

Тиждень кліматичних дій розпочався в Україні та ще більш як ста інших країнах. Кожен бажаючий може взяти участь в екологічних акціях, мета яких — посилити громадський тиск на лідерів 192 країн, котрі 7 грудня зберуться у Копенгагені для підписання міжнародної ефективної Угоди щодо боротьби зі зміною клімату. Вона регулюватиме викиди парникових газів в атмосферу після завершення дії Кіотського протоколу в 2012 році. Ціна питання — життя майже 2,6 мільярда людей на планеті, для яких нездатність розв’язати цю проблему стане вироком.

— Основне навантаження у боротьбі з кліматичними змінами ляже на розвинуті країни, — каже Сергій Волков, старший програмний менеджер ПРООН в Україні. — До 2020 року вони мають знизити викиди в атмосферу на 25—40 відсотків.

«Точка неповернення» для нашого майбутнього на Землі — підвищення середньої температури на 2—2,4 градуса до 2015 року, каже Сергій Волков. Після цього «збити» температуру буде неможливо. Звичайно, навіть тоді планета не зникне, заспокоює експерт, однак, чи зможуть на ній жити люди, невідомо.

«Тримати курс на зелене» вкотре закликають і Україну

Затиснуті між автомобілями та пішоходами

2009-09-22T07:08:25Z

Майже три чверті киян, що мають велосипеди, не наважуються їздити на них вулицями столиці. Такі суб’єктивні підрахунки наводить засновник Асоціації велосипедистів Києва Віктор Загреба. Тим часом у інших європейських столицях навіть чиновники показують приклад громадянам, пересідаючи на цей екологічний вид транспорту, а кількість велодоріжек напряму пов’язують із якістю життя населення. Чого ж бояться «двоколісні» українці та де їм найкомфортніше їздити, довідався «Голос України».

Найбільше прихильників екологічного транспорту пригнічує майже цілковити відсутність спеціальних доріжок чи велостоянок:

- Під час щоденного катання доводиться великі ділянки проїжджати автодорогою, на чимало бордюрів без шкоди для велосипеда не заїдеш, а про кількість машин на тротуарах не хочеться й говорити. Та й пішоходи часто навмисно не пропускають, мовляв, роз’їздились тут. А де ж мені ще покататись? -- скаржиться киянка Марина.

Загалом у столиці, де сьогодні не менше 15 тисяч велосипедистів, проблему спеціальних доріжок намагаються вирішити кілька останніх років, однак, поки що малоефективно. З 2008 року навіть існує Проект міської Програми облаштування та розвитку велосипедних доріжок у 2009-2011 роках.

Після тривалих дискусій та консультацій, у тому числі, і з велосипедистами, нарешті визначено й 17 найпопулярніших веломаршрутів завдовжки 171 км, під які задіяні 62 столичні вулиці. Найдовшим, приміром, має бути «Мале кільце» у 36 кілометрів (від Червонозоряного проспекту до Чоколівського бульвару). Та це – на папері. А ось погляд із середини: у липневій заяві члени Асоціації велосипедистів Києва просять міліцію порушити кримінальну справу стосовно чиновників столичної мерії у зв'язку з їхньою бездіяльністю в питанні створення велосипедних доріжок. Так асоціація відреагувала на загибель внаслідок ДТП 29-річної велосипедистки Тетяни Морозової. «Цього би не сталося, якби Київська міська державна адміністрація та комунальне підприємство "Київдорсервіс" виконали свої зобов'язання, закріплені в Розпорядженні міського голови №886 від 01.07.2008», -- говорилося в заяві. «Більшість заходів, які мали бути реалізовані протягом останнього року, не виконано, -- говорить Віктор Загреба, -- тож ми незадовільно оцінюємо виконання програми».

Тим часом саме мережа відокремлених від автопотоку доріжок привабить безліч жителів міста пересісти на велосипеди. Користувачів двоколісного транспорту «за короткий час стане у 2-3 рази більше, ми станемо більш помітними і звичними для автоводіїв, і аварій та аварійних ситуацій стане в рази менше. Саме так сталося в Данії та Голандії у 1960-х роках, саме так сталося в Парижі у 1990-х».

Годі говорити й про те, що їздити нашими дорогами велосипедистові просто страшно, й про неповагу водіїв авто до прав інших учасників дорожнього руху. За голосними фразами – страшні, але промовисті, цифри: за вісім місяців цього року в Україні сталося 1912 ДТП за участю любителів двоколісного транспорту, у яких загинуло 194 (!) велосипедисти, травмовано більше 1500. Крім того, у всіх досі на вустах минулорічна трагедія: відомого українського перекладача Анатоля Перепадю, котрий їхав на велосипеді з дому у Спілку письменників, збила машина.

Однак, за словами Віктора Загреби, проблема нехтування правилами дорожнього руху стосується не лише автомобілістів, але й самих велосипедистів. «І якщо у великих містах вони більш дисципліновані і дбають про власну безпеку (носять захисні шоломи, використовують світлові прилади), то у селах на велосипедах їздять абияк. Тому дуже багато людей на роверах гине в темний час на автотрасах в селах або між селами, але у цьому, зазвичай, винні вони самі».

Найкраще велосипедисти почуваються у двох типах місць. Перший - це малі міста та села, де відстані маленькі, автомобілів мало, а велосипедистів досить багато. Тут швидкості автомобілів невисокі, а велосипедисти - звичне явище. Тому на велосипеді там і зручно, і безпечно. Другий тип - це, як не парадоксально, міста та вулиці з дуже поганими дорогами. Поганий асфальт є натуральним уповільнювачем руху, суцільним "лежачим поліцейським". Авто на таких вулицях їдуть дуже повільно, приблизно зі швидкістю велосипеда. Тому тут ризик аварії та травм - мінімальний.

Ми дуже раді, що влада організовує такий захід і формулює саме такі цілі - безпека велосипедного руху і сприятливі умови для активного способу життя населення. Ми обома руками і обома колесами підтримуємо такі цілі. Справа в тім, що Україна досі належить до автомобільно мислячих країн, і кожен такий велосипедний захід, навіть показовий, наближає нас до європейських стандартів і європейської свідомості, в якій велосипед є звичним, зручним, доступним транспортним засобом для невеликих відстаней. Єдине, що треба відзначити - державні органи і чиновники, які ними керують, могли би робити значно більше, ніж організовувати естафети. У чиновників є повноваження і ресурси, аби, наприклад, будувати велодоріжки, проводити просвітницькі кампанії щодо безпечної їзди на велосипеді, ретельніше розслідувати ДТП, в яких постраждали велосипедисти тощо. Ми як організація, яка просуває велосипед саме як міський транспорт, хотіли би, аби до ініціативи та до заявлених гасел Мінсім’ямолдьспорт долучалися інші міністерства, які реально можуть ці проблеми вирішити і ці умови створити - транспорту, регіонального розвитку, внутрішніх справ, і, звичайно ж, мерії великих та маленьких міст.

Ми також працюємо над цієї проблемою - Асоціація велосипедистів Києва входить до оргкомітету Тижня безпеки дорожнього руху, який цьогоріч у листопаді вперше відзначатиметься в нашій країні за ініціативи нашої дружньої організації - Асоціації з безпеки дорожнього руху. Ми проведемо кілька заходів, присвячених саме безпеці велоруху - і це будуть заходи і для автомобілістів, і для водіїв педального транспорту.

Останнім часом реальних кроків влади назустріч любителям велосипедів не зафіксовано. Останній суттєвий прогрес - це налагодження діалогу та роботи з органами київської мерії у 2008 році, яка і зараз триває. Щоправда, без особливих досягнень - фінансування під "велосипедні" заходи та програми досі не виділено жодної копійки.

Звичайно, можна зауважити, що вартість київської програми – 79 мільйонів гривень, а у місцевому бюджеті не вистачає коштів і на важливіші справи. Однак самі велосипедисти впевнені, що справа, скоріше, у бажанні... А скільки вело доріжок у вашому місті чи селі?

Перша і головна проблема - це людський страх, який не дозволяє великій кількості людей сісти на велосипеди. Вони або катаються в найближчих зелених зонах, або в селі. Людям здається, що їхати в потоці з машинами - надзвичайно небезпечно. Досвідчені міські велосипедисти з цим не погодяться - як на мене, якщо знаєш правила руху і добре орієнтуєшся в дорожньому потоці, то їздити на велосипеді по Києву не більш небезпечно, ніж ходити пішки чи їхати на моторолері. Але зробити цей "перший крок" багатьом справді тяжко.
Анна БОЙКО.

А як у них?

Амстердам
40% жителів Амстердама пересувається на двох колесах. Мережа швидких та зручних маршрутів дозволяє отримати швидкий та безперешкодний доступ до всіх точок міста. А незабаром біля амстердамського вокзалу навіть з’явиться гараж на 10 000 веломісць.

Барселона
У 2007 році муніципалітет Барселони відкрив службу прокату велосипедів – тепер кожен турист може взяти цей двоколісний транспорт у будь-якому із 100 відкритих пунктів прокату та використовувати його, скільки знадобиться. Крім того, «зелене кільце» навколо міста оточує столичну область Барселони веломаршрутом.

Відень
Загальна довжина велодоріг австрійської столиці – близько 1000 кілометрів, хоча ще на початку 90-х вона не перевищувала 190. І з них 9% -- із двостороннім рухом. Так мерія вирішила проблему постійних пробок на центральних вулицях Відня, на які дуже скаржилися жителі міста.

Мінськ
Широкі вулиці та тротуари Мінська дали можливість владі створити тут мережу велодоріжок. І хоча розмічати їх розпочали ще з 2007 року, велосипедисти дуже часто нарікають на їх якість. Приміром, часто доріжки створюють на тротуарах навіть там, де можна облаштувати окрему смугу, крім того вони займають занадто короткі ділянки чи взагалі не мають з’їздів тощо.

Від політреклами підвищується тиск і пришвидшується дихання

2009-09-17T06:34:58Z

До офіційного старту передвиборних перегонів в Україні — ще більше місяця, а на білбордах у містах та на трасах олія, цигарки та акції у супермаркетах з кожним днем дедалі частіше поступаються місцем політичним сюжетам. І річ не лише у кризовому здешевленні розміщення зовнішньої реклами, просто рекламники вітчизняних політиків «готують сани влітку» — уже сьогодні потенційним виборцям пояснюють: наш кандидат більше за всіх дбає про майбутнє країни.

Колаж Олексія Кустовського.

Тут «продають» саму людину та цінності, які вона несе. А з цінностями треба бути обережними. Приміром, нещодавно голова СБУ Валентин Наливайченко побачив у біг-бордах Інни Богословської із закликом перестати «ділити Севастополь» та дати місту «статус україно-російської території» «пряме порушення Конституції». Тож «матеріали направлено у Генпрокуратуру України для прийняття рішення про порушення кримінальної справи».

Однак не лише зміст слоганів та закликів, а й сам вигляд реклами «шкутильгає». За словами експертів, просуваючи політика, треба пам’ятати, що люди сприймають повідомлення з біг-бордів на підсвідомому та несвідомому рівні. Зокрема, варто приділити увагу кольорам, шрифтам, самому зображенню — картинка краще запам’ятовується, ніж її зміст.
Фактично ажіотаж навколо політреклами розгорівся після появи у середині літа «бойового» коричнево-зеленого кольору біг-бордів Арсенія (Яценюка), на яких він закликав «Врятувати країну». Народ політика не зрозумів — буквально за кілька днів Інтернет заполонили численні плакати та фотопародії на рекламу, анекдоти тощо. Однак саме початок вересня експерти вважають реальним початком виборчих перегонів — зображення політиків масово вийшли, зокрема, на щити та біг-борди міст. Про те, як підвищити ефективність політичної рекламної кампанії та не помилитися у підборі кольорів, дізнавався «Голос України».

Коричневий та темно-зелений — пригнічені, блакитний — ніжний та «солодкий»

Найбільше, кажуть експерти, «кульгає» кольорова гама політплакатів. Однак, додає Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації зовнішньої реклами України, велосипед винайдено до нас. На основі практичних експериментів відомі вчені довели, що свідомо і частково підсвідомо різні нації сприймають кольори по-різному, однак на несвідомому рівні дія кольорів однакова фактично для всіх людських організмів. Тобто, приміром, червоний однаково впливає на зоровий нерв і серце кожної людини — підвищує тиск і пришвидшує дихання.
За словами кольоропсихолога, художника-тральфреаліста Тетяни Чебрової, «кольори нашого прапору — це ще й споконвічне прагнення до спокою та волі. Свободолюбний жовтий з очікуванням щастя та глибоко емоційний синій (саме синій, а не більш розсудливий блакитний!) — наші кольори».
А які підсвідомі асоціації викликають найпомітніші рекламні кампанії українських політиків? Найбільше критики вилилося на біг-борди Арсенія Яценюка:
— Вибір похмурих брудно-зелено-коричневих тонів у стилі мілітарі передбачає, по-перше, розрахунок виділитися, емоційно протиставити себе політичним супротивникам з їх яскравою гамою знакових кольорів, по-друге, намагання виглядати більш рішучим та «дорослим», — каже Тетяна Чеброва.
Крім того, за словами експерта, темні відтінки сірого, коричневого та темно-зеленого пригнічують, їх більше люблять люди похилого віку (молодь — лише, коли їхня життєва сила гальмується розчарованістю та невротичними порушеннями). «Відомий російський дизайнер Артемій Лєбєдєв взагалі назвав цю рекламу «ідеальним дизайном пачки цигарок для робітничо-селянської аудиторії».
Деякі аналітики передбачали, що біг-борди Яценюка мають на меті спочатку виділитися своєю провокативністю, а потім — поступово змінюватися на більш позитивні, світлі та яскраві. І справді, з часом додали червоний, синій, жовтий та зелений. Досить вдалий хід. Та, за словами Тетяни Чебрової, «зелений чомусь обраний для слогана «Країну врятує продуктивне село», хоча сільським жителям, котрі й так оточені зеленню, більше подобається червоний».
Юлія Тимошенко у новій рекламній кампанії «Вони блокують — вона працює» продовжує робити наголос на червоному. «Цей колір завжди привертає увагу, він демонстративний, особливо на білому тлі. У цілому класичне «червоне — то любов, а чорне — то журба», виглядає переконливо та абсолютно відповідає основному змісту повідомлення». Хоча, додає кольоропсихолог, таке поєднання зазвичай сприймається агресивним.
— Червоний уособлює могутність, прагнення, волю до перемоги. Він завжди досягає того, чого хоче, любить бути першим, але не завжди може ним бути. Гасло цього кольору — «нехай виживе найсильніший». Ніколи не вмовляє — приходить та бере, схильний до імпульсивних кроків. Червоний шукає справедливість, але задовольняється лише її видимістю. У зв’язку із високою активністю — хороший реформатор. У позитивному аспекті «червона» людина жертвує собою заради мети, у негативному — тиран. Чорний же кидає виклик та містить у собі обіцянку «усе буде нормально», але при цьому затягує, не змушуючи щось робити, — пояснює Тетяна Чеброва.
А у символіці Віктора Януковича фігурує і синій, і блакитний. І якщо перший найчастіше, крім асоціації зі станом спокою, «викликає відчуття постійності, наполегливості, відданості та серйозності, то другий психологічно пов’язаний із чимось занадто м’яким, ніжним та «солодким». Задумка рекламістів чи недогляд, однак розбіжність у відтінку може зіграти як за, так і проти політика.
За словами Тетяни Чебрової, люди, що переживають тривалий стрес (та курці, до речі) не люблять синій, натомість, він підходить тим, хто втомився від напруження, хоче гармонії із оточуючими. А ось блакитний заспокоює, випромінює надійність, але, дивлячись на нього, неможливо зосередитися. «Блакитний не люблять трудоголіки та обирають люди зговірливі, що надають перевагу відпочинку, чи, навіть, лінощам».
Більше того, запевняє кольоропсихолог, що на візуальне (і психологічне) сприйняття зовнішньої реклами можуть впливати навіть пори року. Приміром, колір хакі та косі темні смуги Арсенія Яценюка виглядали не так депресивно з-поміж літньої зелені, як будуть на тлі голих дерев та низького сірого неба. А білі полотна з червоним трикутником серця та чорними літерами влітку дратували графічною контрастністю серед кольорового розмаїття природи, та пізньої осені (тим паче, із першим снігом), виглядатимуть вишукано. Але надлишок білого виявляє й негативні якості цього кольору — ізоляцію, нудність, розчарування, пустоту, манірність.
Крім того, сприйняття кольору багато в чому залежить навіть від віку (малеча обожнює червоний, старші діти — фіолетовий), фізичного здоров’я людини та навіть місця проживання.
Тож єдиних рецептів тут немає, головне — кожному підібрати колір, що нестиме позитивне повідомлення.

Замість Обами — Жириновський, замість результатів — активність

Канонів ідеальної політичної реклами немає, розказує Артем Біденко. «Хороша і в Януковича — класична «голова, що говорить», і в Тимошенко — простий слоган». Та головне, аби реклама не виділялася із загального образу політика, а допомагала йому, підтримувала його.
— Якщо це імідж реформатора — то і реклама робиться сучасна, яскрава. Якщо консерватора, то і реклама проста. Є основні правила — їх ламати не можна (мінімум тексту, контрастність кольорів, зрозумілий месидж), а компанування, зміст — це все можна творити і творити.
Тому основна помилка, приміром, Арсенія Яценюка у тому, що його реклама і образ — абсолютно різні речі, вважає Артем Біденко.
— Яценюка необхідно було позиціонувати як молодого технократа-реформатора, який з упевненістю дивиться вперед, і знає рецепти, необхідні Україні. Це Барак Обама із слоганом «Так, ми можемо!». Його основна риса — усмішка, погляд у майбутнє, позитивне мислення. Натомість його штаб пропонує нам маргінального кандидата а-ля Едуард Лимонов, який бачить піднесеннея України через традиційні соціалістичні цінності: селяни (продуктивне село) + робітники (нова індустріалізація) + інтелігенція (освічені люди) = розвиток. При цьому не враховано, що подібне вже є у кількох лівих партій. Крім того, Арсеній Яценюк ніколи не асоціювався із лівим лідером. У результаті, ми отримали чергового лівого політика, який може претендувати на свої 10%, але не більше. Такий собі аналог Жириновського.
Натомість Юлія Тимошенко — це імідж «великого вибуху»: «Вона багато шумить, бореться, опозиціонує, і поряд з таким хаосом примудряється робити щось позитивне. Паралельно, однак, робиться й багато неправильних речей. Тож піарники Тимошенко досить правильно вловили цей момент — підкреслювати постійний рух, активність. Не так результативність, як готовність жертвувати заради якихось принципів. Якщо її кампанія буде і далі акцентуватися на процесі, а не на результаті, то можна вважати її напрям правильним», — каже експерт.
Що ж до Віктора Януковича, «тихої сили» і господарника, то, на думку Артема Біденка, йому поступово почали нав’язувати усмішку, тобто перетворюють залізного господаря на більш зрозумілу і близьку людину. «Це правильний крок, особливо в тому, що робиться він обережно, непомітно. Втім, говорити про кампанію Януковича сьогодні щось складно — вона має вестися непомітно, суто для фону, і саме так поки що і відбувається. Основний зиск йому можуть принести агітаційні дії і промахи суперників, тому для нього головне — дуже обережно взагалі виступати у медіапросторі».
Кандидате, усміхнись!
Не тільки кольорів, політикам на плакатах не вистачає й усмішок. Звичайно, вона не має бути американською (на всі зуби), однак і підкреслена серйозність відштовхує.
Для українців теж є свій стандарт доброзичливої усмішки, говорить виконавчий директор Асоціації зовнішньої реклами України. «Згадайте фотографії Віктора Ющенка 2004 року (до отруєння) — він усміхався. Зараз до цього стандарту хочуть наблизити Януковича — у регіонах є навіть реклама, де він сміється. Правильна робота дизайнерів дасть необхідний результат — політик має втілювати надії людей, а не їхні страхи. А надія — це завжди радість і позитив».
Сприяють запам’ятовуванню реклами й численні пародії: головне, не так виконання обіцянок, як чітка асоціація саме із позитивним слоганом. Пародії тільки сприяють цьому:
— Наведу приклад. У 1996 році у Бориса Єльцина був слоган «Голосуй серцем». Це слова ні про що, вони не говорять про результат роботи. Однак його повторювали з дня на день сотні разів. І в день виборів голова місцевого ЦВК відкрив вибори і сказав: «А тепер робіть вибір серцем». Звичайно, таке навряд чи вийде у наших політиків, однак подібна стратегія — надзвичайно ефективна.
Та поки що помилок у політичній рекламі в Україні вистачає, натомість часу на їх виправлення щодень меншає. «Якщо оцінювати її, приміром, порівнюючи з Росією, то поставив би трійку — дуже слабко і нецікаво. Немає нових ідей, все крутиться навколо одних речей, і немає чітких тривалих стратегій, щоб на декілька місяців можна було розтягувати кампанію. Складається враження, що деякі піарники та дизайнери за рахунок клієнта хочуть реалізувати свої експерименти. Без врахування стратегічних мотивів вони переконують політика в тій чи іншій ідеї і нахабно витрачають гроші на безперспективні прийоми», — вважає Артем Біденко.
Однак, додає фахівець, якщо порівнювати наші політичні плакати з Нідерландами чи Швейцарією, то й говорити нема про що. Річ у тім, що там основні акценти роблять на пряму агітацію, а не «псування паперу» рекламою. Тож українським політикам, можливо, як багатьом європейським, варто не йти консервативним шляхом, не боятися виборців та їх запитань, а намагатися будувати «ідеальну кампанію роботи із виборцем напряму». Тоді й результати виборів не так залежатимуть від телебачення та зовнішньої реклами.

оригінал тут

annboiko @ 2009-09-11T12:58:00

2009-09-11T10:06:26Z

як час летить! ось і діти підросли..:-)))

Лист щастя

2009-09-04T11:28:45Z

Учора прийшов імейл щастя - тільки не від ДАІ. У вівторок викликають в універ із чернеткою магістерської. Цікаво, чернетка - це скільки сторінок тексту?)

Однак не будь-яке навчання вганяє мене в депресію: з понеділка починаються курси французької! Чогось подумала, що френч восени - це дуже кльово...

про персики

La fin de la chanson
C`est la valse, pas boston.
Et c'est tout presque bien, sauf...
Sauf je manque notre peches au balcon...

Обама та його «Однокласники»

2009-08-26T13:32:20Z

Минулорічні президентські вибори стали першими в історії США, в яких Інтернет зіграв одну з найважливіших ролей. Більше того, чимало експертів запевняють, що без залучення можливостей всесвітньої мережі не було б сьогодні президента Обами.

Барак Обама 2008 року просто заполонив Інтернет. 44 президент США використав його для організації прибічників та збору коштів на проведення передвиборної кампанії. Цифри красномовніші за слова, тож досить згадати про те, що штаб кандидата-демократа зібрав більше 650 мільйонів доларів пожертвувань, 80% з яких прийшли через всесвітню мережу (середнє пожертвування склало близько 80 доларів).

Під час передвиборчих перегонів Марк Пенн, стратег кампанії Хіларі Клінтон, заявив, що прихильники Барака Обами виглядають як Facebook (найпопулярніша в США соціальна мережа, аналог наших «Однокласників» чи «Вконтакті»). Та незважаючи на всі закиди, мережеві прибічники тоді ще кандидата на найвищий пост в країні виконали величезний обсяг роботи. З допомогою різноманітних соціальних мереж, блогів, фото та відеосервісів команді Обами вдалося залучити до передвиборної кампанії близько 13 мільйонів чоловік.

На думку керівника напрямку нових (Інтернет) медіа у штабі Барака Обами Джо Роспарса, суть кампанії полягала у принципово новому підході до спілкування з виборцями: «Це підхід знизу вгору. Фактично в США була створена величезна соціальна мережа прибічників Обами». Американці отримали можливість не лише слухати промови та обіцянки, але й самим брати учать у передвиборчому процесі: організовувати зустрічі та акції, збирати гроші, заохочувати нових прихильників.

Прості американці об’єднувалися в мережі, аби популяризувати свого кандидата. Добровольці-прибічники Обами обдзвонювали жителів своїх міст та штатів, що зареєструвалися на сайті кандидата-демократа, запрошуючи їх на мітинги. Так вдалося провести близько 4000 заходів по всій країні. Загалом офіційному штабові протягом кампанії допомагали понад мільйон волонтерів, які, до того ж, працювали без матеріального заохочення – просто за ідею.

Прибічники кандидата-демократа розміщували відео на YouTube*, фотографії на Flickr*, проводили SMS-розсилку та через електронну пошту тощо. Крім того, для них була створена окрема соціальна мережа My.BarackObama.com. (Мій Барак Обама). Претендент на найвищий державний пост в США ефективно використав відеосервіс YouTube для трансляції реклами, яка, як з’ясувалося, стала ефективнішою за телерекламу, плюс – вона безкоштовна.

Та найголовніше, що саме завдяки Інтернет-активності Барак Обама користувався значною популярністю серед молоді, яка у більшості країн є найпасивнішим виборцем. Адже молодь найактивніше користується всесвітньою мережею. У результаті активного та професійного використання нових технологій явка у віковій групі 18-30 років зросла на 25%. А загальний відсоток тих, хто проголосував, став найвищим за останні 40 років. Тож мережа дала Обамі не лише рекордну за всю історію країни суму пожертвувань, але й у рази збільшила кількість прибічників.

Інтернет-технології майбутніх президентських виборів

Залучення молоді до голосування, підвищення явки на виборах, швидкий ріст кількості прибічників – мрія кандидатів у президенти України. Напередодні старту передвиборчих перегонів багато говорять про можливість застосування претендентами на найвищий державний пост Інтернет-технологій. Чи має хтось із кандидатів у президенти шанс стати українським Обамою, вирішив дізнатися «Голос України».

Україна – не США, у тому числі, й за масштабом охоплення населення Інтернетом.
За даними доповіді «Глобальна статистика українського Інтернету» станом на липень 2009 року кількість українських користувачів Інтернету склала 11,121 мільйонів чоловік.

За результатами дослідження компанії InMind та міжнародної мережі Factum-Group, переважна більшість інтернетизованих українців користується соціальними мережами – таких близько 87 відсотків, що на 12 процентів більше, ніж минулоріч. А за інформацією соціологічної компанії «Перша рейтингова система», близько 55 % дорослого населення українських мегаполісів, що користується Інтернетом, відвідує соціальні мережі щодня, а близько 31 % -- кілька разів на тиждень. Найпопулярніші серед наших співгромадян від 16 до 45 років – мережі Одноклассники.ru та В Контакте. А власний щоденник (блог) у Живому журналі веде вже майже мільйон українців. За цим показником ми поступаємося лише Росії та США.

Навіть якщо поділити кількість українців «у мережі» вдвічі – виходить більше 10 відсотків тих, хто має право голосувати. Вагома їх частина – молодь, котра хоча й має право, але з різних причин нерідко або не ходить на вибори, або ставить відмітку у графі «Проти всіх». Тож використання, чи невикористання, такого колосального ресурсу -- вартість технологічних рішень якого є низькою, а ефект неспіврозмірний з традиційними медіа -- залежить винятково від самих політиків, сказав «Голосу України» Максим Саваневський, консультант з Інтернет комунікацій.

За допомогою нових технологій, приміром, політична сила може об’єднати своїх активних прихильників з усіх куточків України, користуватись їх допомогою на місцях, краще розуміти, врешті-решт, що їм потрібно. Таким чином можна сформувати багатотисячну армію активістів, які сприятимуть політичній силі безкоштовно – лише через свої переконання. Кожна така людина зробить значно більше і краще, ніж ті, що сидять на зарплаті, запевняє експерт. Та це – як має бути, а як є?

-- Зараз дуже багато і часто говорять про можливості, які відкриває Інтернет для політиків. На жаль, сьогодні в Україні нема жодного політика чи політичної сили, яких би можна було назвати «цифровими». Вітчизняні політики застосовують Інтернет-технології десятирічної давнини, каже Максим Сваневський.

Більшість кандидатів на пост президента України (Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Володимир Литвин, Анатолій Гриценко, Юрій Костенко, Олег Тягнибок, Наталія Вітренко) обмежують свою Інтернет-присутність наявністю персонального сайту. Деякі з них, відверто невдалі, – лише «для галочки». Однак деякі мають непоганий дизайн, доступний двома-трьома мовами, оперативно оновлюються та надають можливість задати питання політику, поспілкуватися із однодумцями на форумі та навіть приєднатися до політичної сили чи зробити пожертвування. Але «тут нічого нового нема. Все це можна було робити й в кінці 90-х років», -- констатує співрозмовник.

Із тих, хто оголосив про намір взяти участь у майбутніх виборах, лише лідер комуністів Петро Симоненко не має навіть власного сайту – інформацію та новини про нього можна прочитати на сторінках сайту КПУ.

І всього троє кандидатів у президенти пробують використовувати увесь наявний Інтернет-арсенал. Арсеній Яценюк, Інна Богословська та Сергій Тігіпко уже ведуть (начебто особисто) он-лайн щоденник, розміщують на спеціальних сервісах власні фото та відео, діляться останніми новинами та думками, зареєстровані у найпопулярніших соціальних мережах. Та й ці кроки на шляху до прогресу далекі від досконалості, адже там рідко знайдеш цікаві ідеї, повідомлення, що чіпляють за живе, немає відчуття долученості до процесу. Плюс – чимало суто технологічних помилок.

На думку Максима Саваневського, усе це – через нерозуміння технологій (так званих «соціальних медіа»), «завдяки яким з’явилась можливість взаємодіяти з виборцями, сприяти їхній самоорганізації, отримувати від них зворотній зв‘язок. Натомість українські політики розглядають Інтернет винятково як платформу для інформування виборців про свої плани, ідеї, програмні засади. Фактично, це те саме, що робиться сьогодні через традиційні ЗМІ».

Виходить, що кандидати у президенти України лише пробують – більш чи менш вдало – використовувати нові технології замість того, щоб уже сьогодні отримувати від них реальні результати. Та слід розуміти, говорить Максим Саваневський, що «ефективне використання цих технологій можливе лише у випадку, коли політична сила готова тратити свій час і зусилля на роботу з прибічниками. Тобто Інтернет у даному випадку є лише інструментом. На жаль, більшість політичних сил навіть не мислять такими категоріями». А якщо переважна більшість політиків не розуміють що таке, і, головне, для чого існують соціальні мережі, он-лайн щоденники та відеосервіси, то спроби їх використання можуть лише зашкодити.

До речі

Приклад дієвого використання Інтернет-технологій зовсім недавно показав українцям та всьому світу президент сусідньої Росії Дмитро Медведєв. Широкий резонанс викликало його звернення до Президента України Віктора Ющенка через…власний відеоблог в Інтернеті. Відеопослання змогли подивитися та обговорити мільйони Інтернет-користувачів у всьому світі, адже якщо раніше подібні звернення потрапляли в мережу вже після показу на телебаченні, то цього разу, аби підсилити ефект, новим медіа надали першочергового значення.

annboiko @ 2009-08-20T11:15:00

2009-08-20T08:20:49Z

ще одне "в точку" зображення знайшла у френда:-)

незалежність як цнота

2009-08-19T13:52:06Z

Одна із завтрашніх прес-конференцій має таку назву «18-та Українська незалежність. Як цнота. Її можна і втратити!?». Комусь треба найняти нормального ~~перс~~прес-секретаря:-)

а перс-секретар - це і справді круто!:-)))сенкс.

А ти чистокровний українець?

2009-08-18T09:32:58Z

"Я такая, как и вы, я одна из вас" - пише Інна Богословська на своєму персональному сайті. Як тут не згадати суперфільм "День виборів: "Я такой же, как и вы. Утром пью сладкий чай..." Далі - ще краще:
"Моя мать Людмила Гудыря – чистокровная украинка, уроженка предместья Харькова. С отцом – Германом Богословским – все намного сложнее. Он наполовину немец – бабушку звали Клара Эдхард; еще четверть крови в нем русской и четверть польской".
Так скоро з'явиться нова послуга: видача сертифікату "чистокровний українець". Навіть знаю, хто отримає перший такий сертифікат:-) Звичайно, біографія Інни Германівни написана набагато живіше, за того ж Тігіпка.

life as it is

2009-08-17T12:21:55Z

стібрено у супер-карикатуриста В'ячеслава Шилова

Рата, за жидів отвєтіш!

2009-08-17T10:33:17Z

Знайшла дуже цікаве фото у vz.ru/politics/2009/8/10/316189.html

Дивилась вчора Арсенія Петровича по Інтеру. Показували двічі. Двічі із розстебнутою сорочкою, один раз з-під неї виглядав православний хрестик (очевидно, допекло). Вдруге - із широко розкритими очима, смачно плямкаючи та грозячись кулачком обіцяв притягти Ратушняка до відповідальності - картина "гнів Арсеніїїв" трохи не вдалася (нє вєрю). Блін, Арсенію Петровичу, невже не можна зробити це телегенічно? Люди ж вмикають тєлік, щоб побачити щось красиве...

annboiko @ 2009-08-13T12:37:00

2009-08-13T09:49:40Z

незважаючи на те, що наш інформпростір заполонили ті, хто рятує країну від Яценюка, або від прибульців, у житті є ще дуже багато...іншого. як ось ці двоє малюків

п.с. шкода, що в мене не професійний фотік

Розплетена коса і колиска православ'я

2009-08-11T11:49:46Z

Поїздка у Крим порадувала великою кількістю бігбордів погоничів за булавою. Особливо вирізнилася ІннаСобачькаБогословська, котра що кожні триста метрів дороги із Сіферополя до узбережжя запитувала,чий же все-таки Крим. Незнання кандидатки у президенти Конституції зацікавило, як з'ясувалося, й ген-ген-прокуратуру.

Фото з жж Таміли Ташевої

Ще однією з передвиборних ідей Інни Германівни є статус російсько-української території для Севастополя. Але найбільше мені цікаво, чому ж розплетена коса, а на щоці не бринить сльоза, у неї на всіх бігбордах: чи то не причесали зранку перед зйомкою, чи то вирішила, що так ближче до народу...одне слово-неохайна вона якась.

Просувають на півострові й ~~онанія~~Арсенія. "Спасти страну.Арсеній." - русско-украйонською гласить напис. Якось він ~~по-єврейськи~~ (я не антисемітка) наполовину лише русифікувався в Криму. Наче й спасти, але все ж АрсенІй.

Але найвеселіше - це те, що крим обізвали колискою українського православ'я - я все розумію, цілий російський патріарх приїжджав, але ж щоб так перебріхувати...ото кримські татари - ісконно українські православні - вже насміялися.